Сідаю в потяг, рушаю додому...
Як я втомилась від цього життя!
Дивлюсь у вікно. Бачу гнеться додолу
Од вітру зелена трава і гілля..
Дивлюся на небо, де сонечко сяє
Кажу собі: "Це незрівнянна краса!"
І тіло й душа до цих пір пам'ятають,
Як ніжки дитячі купала роса..
Як квіти маленьку голівку вкрашали,
І слухали вушка пташині пісні.
Ромашки, ти пам'ятаєш, збирала?
А потім в букети складала рясні.
Я їду додому, до рідного краю.
Матусю, рідненька, мене зустрічай!
Ти бачиш мій потяг? Я вже під'їжджаю.
Ти бачиш до тебе вже йду?.. Відчиняй..
Дорога додому..
© Copyright: Амина Никольская, 2014
Свидетельство о публикации №114013000772
Свидетельство о публикации №114013000772
Рецензии