Неувага та байдужість зачепили мене дуже,
Та палких очей од тебе не посмію відвести.
Ще недавно говорила: «Мій коханий, любий друже!»,
Телефони обривала і вслід сипала листи.
Ось така банальна драма чи, скоріше, фарс одвічний,
Що приївся театралам. А коли торкавсь тебе,
Задихався день прийдешній, болем зазирав у вічі –
І тоді ставало темним навіть небо голубе.
Сила ревнощів безмежна, невідступна і вразлива,
Що вона із нами коїть, як спустошує, гнітить…
Та любов сяйне з-за хмари, і її цілюща злива
Змиє прикрощі і скаже, що на світі варто жить!
30.01.2014
Про ревнощi - iронiчно
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2014
Свидетельство о публикации №114013006634
Свидетельство о публикации №114013006634
Рецензии
