Никола Вапцаров. Кiно

Никола Вапцаров
КІНО

Переклад з болгарської Любові Цай

Над містом шум стоїть,
палахкотить  реклама.
Завзято
заклика афіша:
«Людська драма».
Над містом шум, 
в долоні вершник Крум
пітнів –
я в черзі
за квитками.

І стало темно.
Білий ось квадрат:
лев з «Метро»
на екрані позіхає.
Шосе...  і ліс
якраз там акурат,
і небо в глибині
просторе сяє.

А на шосе,
на середхресті тім,
два стрілися шикарні лімузини.
То, бачте, наш герой, а з ним
і наша героїня.

Аварія...
Виходить джентльмен,
бере своїми сильними руками,
як пір’ячко, знеможену ту даму.

Отямилася  –
вогники в очах –
свій погляд оберта
до небозводу.
Коли б ти бачив, що то за дівча! –
Немов лошиця з кінного заводу!..

А в вітах –
Звісно, соловей співа.
Над ними висить голубінь казкова.
Ясно-зелена запашна трава
обіч дороги стелеться,
шовкова.

Один пригожий Джон
цілує палко Грету.
Похітливий,
радіє насолоді...
                Годі!

Де наша доля в бурі віковій?
В чім драму бачите?
Моя ти доле! Де ти?
Наставлено в цей час пороховий
у наші груди дуло пістолета.

Чи час лунати милим
тут словам,
коли від ласк фальшивих верне?
Нам груди димом забива,
В легенях – там самі каверни.

Чи так стрічаємо ми знов
своїх коханих
в лімузинах? –
Міцніє нам в трудах
любов,
де дим,
де заводські
машини.

А після... Страдницьке життя,
борня за хліб,
неясні мрії;
і вечір – жебране буття,
в якому гаснуть нам надії...

В цім людську драму 
бачу ясно я.
Все решта –
лжа напрасна.


Вершник Крум (Мадарський вершник) - мається на увазі монета в 10 левів із зображенням вершника. Крум - хан 1 Болгарського царства (кінець IX ст.).



***

Оригінал:

Никола Вапцаров
КИНО



Отвънка беше шум
и светеха реклами.
В афиша
пишеше:
«Една човешка драма».
Отвънка беше шум
и конника на Крум
се потеше
от стискане
в дланта ми.

И стана тъмно.
В белия квадрат
лъва на «Метро»
сънно се прозина.
И изведнъж — шосе,
след туй гора
и в дъното небе —
просторно, синьо.

И на шосето,
точно на завой,
се срещат две луксозни лимузини.
Това е нашия герой
и нашта героиня.

След удара
излиза джентълмен
и взема във ръцете си челични
като перце примрялото момиче.

Отваря си очите —
те горят,
премрежват се
и гледат небосвода,
Да видиш ти какво момиче, брат —
като жребица от разплодник!…

В дърветата —
разбира се, славей.
Ръми над тях спокойно синината.
Примамлива и мека зеленей
оттатък шанците
тревата.

Един размазан Джон
целува страстно Грета.
По устните му —
сладострасна лига…
                Стига!

Къде е тъка нашата съдба?
Къде е драмата?
Къде съм аз? Кажете!
В гърдите ни опрян е за стрелба
на времето барутно пистолета.

Та можем ли да любим
и скърбим
с наивната ви лековерност?
Гърдите ни са пълни с дим,
а дробовете ни — с каверни.

Така ли срещаме на път
любимите си
с лимузини? —
Изгрява любовта ни
в труд —
сред дим,
сред сажди
и машини.

И после… Сивия живот,
борба за хлеб,
мечти неясни;
и вечер — тесното легло,
в което неусетно гаснем…

Това е то.
Това е драмата.
Станалото —
е измама.


Източник:
Издание Никола Вапцаров. Съчинения, „Български писател“, С. 1979, под редакцията на Бойка Вапцарова