Ну от – кінець. Не вірю аж донині.
Скупа сльоза опуститься з-під вій.
У очі дивлюсь я чужій людині,
Якій казала пошепки: «ти мій».
Холодний вітер наших дорікань
Не дасть мені заснути серед ночі.
Бо неабияк важко від прощань,
А ми до них же зовсім неохочі.
Такий фінал і гру не переграти,
Пора іти від тебе… без жалю.
Ти сам зумів звести сталеві грати,
Зламавши цим промовлене «люблю».
***
© Copyright: Марина Теплюк, 2014
Свидетельство о публикации №114012200494
Свидетельство о публикации №114012200494
Рецензии
