***

Тече ріка ...
Мов одриваю од стебла
у воду камінь
своєї сивої засмути,
душа свербить полинно, гірко,
прибігла кішка, пошкребла,
у цім не надто вже ласкавім
у цім житті, я - водомірка,
лиш на протореній поверхні ...
(ба трохи шкереберть вона)
і годі радісно пірнути,
а златоверха глибина -
лякає звісно,
у душу поглядом первісним
навмисне зазира.
Моя двомірна площина,
стара система координат -
фортеця наче кам'яна,
за нею глиняні редути.
До дідька ту
трикляту глибину!
Хоча ... у ній, на дні,
мов поглинає годинИ
сакральний спокій,
німа, глуха підвальна тиша.
Вона мов пліснява м'яка
і свояка
гукає місяць одинокий -
можливо місце найсвятіше.
Тече ріка ...
і стрілки мов табун конЕй
на іподромі-циферблаті.
Яке їм діло до проблем людей?
Людей, затурканих у часі,
що підсвідомо заздрять птасі,
згубивши СВОЇ крила ...
Та ні, мовчу, нічого.
Сховавшись в темній хаті,
щосили затуливши очі,
спокійно спіть ...
Бо, наче, ви ... не винуваті.
Тече ріка ...
І там, на глибині урочій,
на дні безлюдному, мов у труні
у вічності, безчассі
соми хвостаті та вусаті,
в благоговійній благодаті
шукають і знаходять Бога
в Святого Духа іпостасі.
Це - їх дорога ...
і медитують на малька
і їх, як мудрих старців тішить
(були самі незрілими раніше)
плеската суєта мирська,
дрібненька та мілка ...
У надрах мов стоїть ріка,
сумна, повола, не стрімка,
але солодка як спокуса.
Тече вода? Стоїть вода?
Мабудь тече, бо течія
сомам колише вуса ...