Ще учора...

               

      Ще учора тітка Степанида сиділа на призьбі погрібничка і задумливо дивилася у простір неба. Білі пухнасті  хмарки пір’їнками снували по блакиті. Думки застеляли очі старенької туманним життєвим видивом. Ранок був гарний, сонячний. І теплий. Промінці пестили вистраждане обличчя, зігрівали трудящі тремтливі руки. Здавалося, що в цій цілковитій гармонії природи і людини панує нескінченний плин любові і добра.
    ...Ще учора тітка Степанида ходила по дворі, робила свою повсякденну роботу. Бриклива кізка Квіточка нав’язливо тулилася до господині, чекаючи від неї ніжності, любові, пестощів. Так, і господиня говорила до неї, і лагідно, і тихо. Кіт Мурчик нетерпляче чекав з її рук щойновидоїного молочка. Тоненька цівочка заворожливо дзюркотіла у дійничку. Вічнорадий Тузік ганяв по дворі, при кожній нагоді улесливо заглядав у очі господині, яка осявала собою усе подвір’я.
    ...Ще учора тітка Степанида вешталася коло плити і варила борщ. З кислинкою. Пекла пиріжки з квасолею, а післяобід дивилася серіал про кохання, про зраду. А поруч сидів Онисим. Він щось невдоволено бурчав. Завжди бурчав. Усе життя прожили разом і все життя вона плакала. Пив, і ганяв її. Діти виросли, роз’їхались. Приїздять рідко. А він, Онисим, чужий для неї. Скільки ж крові випив... От і тепер ще п’є. Лається і взиває...
    ...Ще учора тітка Степанида слухала брудну лайку сусідки, у якої чорно в роті. За все причепиться, ще і проклинає, бо куриця зозуляста до неї перелетіла, у городі погреблася. І сто прокльонів Степаниді на голову. Болить голова, тіло, і душа...
    ...Ще учора боліло серце. Його наче четвертували на кусочки. Темніло у очах. Пігулки валідолу поступово утихомирювали біль. А ще крутили у суглобах руки. Спотворені моргулями пальці зводило судомою. Усе життя у колгоспі. Скуштувала кислиць... Голод. Холод. Війна...
    ...Ще учора, увечері, перед заходом сонця, тітка Степанида обійшла  подвір’я і сіла на призьбу. Окинула змореним поглядом усі куточки, а потім задивилася на квітник, який був зовсім поруч. Різнокольорові жоржини весело усміхалися до неї. Запашна матіола навіяла спогади про юність, про дитинство. Згадалося все... Кручений панич кучерявився над вікном. Завтра на світанку він розквітне. Голубі квіти порадують серце Степаниди...
    ...Це було учора... А сьогодні тітка Степанида спочиває... на лаві… Натруджені руки міцно тримають хрестик. Тихо снують по хаті люди. Рідні заклопотані поховальними справами. Онисим ледь тримається на ногах, з горя вже напився. Сусідка заціплено мовчить, а котик Мурчик розгублено бігає по хаті. Десь там, у хліві чути бекання недоєної кізки. Тузік тонко завиває...
    ...А над вікном буйно квітує кручений панич. Голубі грамофончики засмучено заглядають у віконце. Ще учора вони чули чарівну пісню, яка щасливою птахою злітала з усміхнених вуст...