На львівських пагорбах, у темряві суцільній,
Вивожу пензликом улюблене ім'я.
Пітьма шепоче:"Нині світло недоцільне..."
Це так, бо ти нарешті виключно моя.
За кожним кроком неприхованіі зорі.
Я вже погодився на супровід такий...
Зима мені дарує погляди прозорі,
Які розтануть по дорозі через Стрий.
Бувай! Прощання було завжди нетривалим.
І тільки сльози, що від розпачу впадуть,
Нам нагадають-щастя вигадано мало,
Коли ідеш один у вже незнану путь.
Кра мр й
© Copyright: Александр Ноцкий, 2014
Свидетельство о публикации №114011707412
Свидетельство о публикации №114011707412
Рецензии
