Я так і не дзвоню тобі, а може й не потрібно.
Ти навчив мене не ховатися за маскою,
а ще недавно на усіх мені було всерівно!
Я не пишу тобі, боюся бути зайвою,
напевне божевільна ти подумаєш?
Страшно стати знову випадковою,
яку з часом навіть не впізнаєш!
Ти навчив мене бути сильною,
показав на двері свого раю,
і казка стала омріяною,
тепер від цього я вогнем згораю!
Я більше не шукаю тебе.Навіщо це мені.
Життя триває й далі.
Але у сірій, темній метушні,
я мрію про тиху гавань і тебе біля себе в човні!
А може не потрiбно?
© Copyright: Катерина Вельгош, 2014
Свидетельство о публикации №114011610080
Свидетельство о публикации №114011610080
Рецензии