Що в серцi
Тиша торкає холодом вогким…
Мороз по шкірі і лід - у серце ,
Сидиш під дощем до кінчиків мокрим ,
Надія лунає , що трепіт озветься .
Минуле до променів жарких жевріє,
Там кожна хвилина – лиш радості мить.
Хоч в крові нестерпний вогонь ще палає ,
Та в серці ще досі та рана сочить .
Коли відступає наука , й безсила .
Опустяться руки ,та треба вперед .
Надія , безсмертна , як вічная сила , -
Співать починає з тобою в дует .
Життя закоротке , щоб навіть секунди ,
Замарно потратить на низькі слова ,
В останні хвилини продумують люди,
І молять прощення за злидні-діла .
Те вічне , що диво зробило з людини ,
Що здатне змінити печаль в щастя-мить ,
Будує моря , океани і днини .
Це те , що є в серці – що вічно бурлить .
© Copyright: Римма Гапончук, 2014
Свидетельство о публикации №114011500481
Свидетельство о публикации №114011500481
Рецензии