Журливий смуток давнини,
Дівоча, ніжна загадковість…
Мов кольорові, перші сни,
Кохання-цвіт, дитинства-повість.
Для нас літа, завжди сумливі,
Найкраще в них, лишилось там.
Таке щось щире, і єдине,
Мов пісня мами, Божий храм…
І загадковість у дівчат,
Завжди, як посмішка Мадонни.
Немало хлопців, вже лежать,
Що визволяли їх з полону.
Дитинство, в кожного своє,
В кого – журба, а в кого – совість.
Коли сумує – пам'ять є,
Тому воно, найкраща повість.
Кохання-цвіт. Найперше, чисте,
Страждань солодких намете…
Воно, не може бути грішним,
Мов райський сад, завжди цвіте.
05 січня 2014 рік
Чому?
© Copyright: Евгений Попроцкий, 2014
Свидетельство о публикации №114011204203
Свидетельство о публикации №114011204203
Рецензии
Спасибо за Чувства, воплощённые в Слове...
С почтением
Кованов Александр Николаевич 27.02.2014 16:01 • Заявить о нарушении
С почтением
Кованов Александр Николаевич 27.02.2014 16:01 • Заявить о нарушении