Як життєвою низкою, шляхом,
Ляже вечір на сиві роки.
І вночі, наче змореним птахом,
Прилетять знов до мене думки.
Забринять, у душі вересневій,
І покличуть, у зоряну ніч.
Прилетять, журавлями до мене,
Як в сім’ю, мені рідних облич.
І мрійливою казкою, спомин,
Нагадає стежину одну.
По якій я, у місячну повінь,
Сам за щастям, пішов в далину.
03 січня 2014 рік
Час иде
© Copyright: Евгений Попроцкий, 2014
Свидетельство о публикации №114011204137
Свидетельство о публикации №114011204137
Рецензии