Поема про Вчителя

   
Присвячується Кизимі Івану Тимофійовичу –
ветерану Великої Вітчизняної війни,
 вчителю історії, прекрасній Людині

Ріс в селі хлопчина, працював з батьками,
Вчився на «відмінно», техніку любив,
Знав нужду і голод і дружив з книжками,
А не було хліба – затірку варив.
Ще любив співати літніми ночами,
І злітала пісня до ясних зірок
Про дівочі очі і палке кохання.
Слухали ту пісню хата і ставок.

Грізний сорок перший всі порушив плани,
Піднялася юність в бій за рідний край.
І солдатська для повела Івана –
Прощавайте, мамо, хато, прощавай!
За кермом машини фронтові дороги,
Спеку і негоду – все долав Іван.
Бив фашистів лютих – ворога лихого,
І співав для друзів, і стогнав від ран .

І щаслива доля вберегла солдата,
Мамина молитва кулі відвела.
Повернувсь додому – нагород багато,
І поїхав вчитись з рідного села.
Осінь. Сорок шостий. Всі студенти вчаться,
А Іван в шинелі в двері зазирнув:
- Вчителем я буду, в цьому бачу щастя,
Зарахуйте зараз, я наздожену.

І таким завзяттям засвітились очі,
Не відмовив ректор, видав свій наказ:
-Будеш на істфаку! Вірю тобі, хлопче!
Вчителі потрібні, вже чекає клас!
Швидко промайнули ті студентські роки.
Вчитись було легко, бо пройшов солдат
Крізь воєнні бурі п’ять країн Європи,
Сам писав історію, знав її на «п’ять».

Навесні в Одесі зацвіли каштани,
І зустрів він Галю, наче в пісні тій.
І прийшло кохання в серце до Івана.
Що було у пісні, стало у житті.
Інститут позаду, іспити, конспекти.
Молоде подружжя вирушає в путь.
Не була дорога та гладким проспектом
Крізь життєві бурі, що не проминуть.

Так роки минали, підростали діти,
І приходив досвід школи і життя.
Скільки добрих учнів виростив учитель,
Всім вказав дорогу, шлях у майбуття.
Так, він був Учитель. На його уроках
 Оживали предки з глибини віків.
Знав свою роботу, працював на совість,
Відданий був школі і дітей любив.

І його любили за веселу вдачу.
Скільки він екскурсій з учнями провів!
І були походи різні краєзнавчі,
Кожен з них у серці пам'ять залишив.
Юні слідопити під його началом
Імена загиблих воїнів знайшли,
І тепер навіки слава засіяла
Воїнів-героїв в нашому селі.

Так, він був Учитель, мудрий, справедливий,
Ще й кореспондентом у газеті став,
Нариси про школу, про людей щасливих,
Про дитячі долі залюбки писав.
Справжній був учитель, в школі-інтернаті
Кращий у районі кабінет створив.
Їздили колеги досвід переймати –
Учнів і дорослих працювати вчив.

А які, бувало, вечори проводив,
Сам писав сценарій і вірші складав.
Школярі сиділи, затаївши подих  -
Про війну цікаво він розповідав.
Так, він був Учитель, дати міг пораду,
Кожного батьківським серцем розумів.
Їздили до нього і листи писали,
Й не було такого, щоб не не відповів.

А тепер приходять на його могилу,
Щоб вклонитись низько, пам'ять вшанувати.
Як далека зірка, світить нам учитель.
Вогник той незгасний, вік йому палати!