Без епітафій, лицемір’я,
Нещирих сліз надгробних слів.
Її ховають у безвір’ї,
Не дожидаючи трьох днів.
Ховають не на кладовищі,
І не у цинковій труні -
Коли холодний вітер свище
Й видніє прірва вдалині.
В віршах не пишуть некрологів,
І не завішують дзеркал,
Без сумнівів і без тривоги
За неї муки п'ють бокал.
Не ставлять пам’ятник з граніту,
Не виголошують промов,
Лиш від вогню сліпого гніту
Жевріє: «Тут лежить любов».
Її ховають в свому серці,
Вкривають споминів плащем,
З докорою у її смерті
Винять то небо над дощем.
А воно плаче, тихо квилить,
Співає реквієм трава.
О діти! Що ж ви наробили,
Якщо вона іще жива?
Hic jacet
© Copyright: Виктория Стеблюк, 2014
Свидетельство о публикации №114011107291
Свидетельство о публикации №114011107291
Рецензии