Ой, из загорья солнышко... - из Лины Костенко

         Оригинал:
      "Ой,  із  загір'я  сонечко,  з  загір'я..."
         Ліна  Костенко.

Ой, із загір’я сонечко, з загір’я.
Із-за далеких марев і морів,
Щоранку йде в холонучі сузір’я
Одвічний дим одвічних димарів.

Чабанська ватра тліє коло зАватри,
На довгій палі шелестить стiжок,
І бурелом громіздко, мов гекзаметри,
Лежить у лісі поперек стежок.

Співає ліс захриплими басами,
Веде за повід стежечку худу.
І це вже, певно, зветься небесами,
Бо я уже над хмарами іду.

Тут в небі тихо. Ані шум потічка,
Ні вітру шум, ні пташка лісова.
І тільки десь Іванова Марічка.
Із того світу кличе його: –  Йва-а-а!..          


Поэтический  перевод  с  украинского  С. Жуковой:


Ой,  из  загорья  солнышко,  со  взгорья,
Из-за  морей  далёких  и  сквозь  сны,
Под  утро  –  в  неба  стынущие  зори
Извечный  дым  извечных  труб  печных.

Костёр  чабанский  тлеющий  не  замер,
На  жерди  сена  шелестит  стожок,
И  бурелом  громоздкий,  как  гекзаметр,
В  лесу  засыпал  тропы  поперёк.

Вступает  лес  охрипшими  басами,
Ведёт  за  повод  тропочки  струну.
Возможно,  это  стало  небесами,
Ведь  я  бреду  в  надоблачном  плену.

Здесь,  в  небе,  тихо.  Ручейка  не  слышно,
Не  веет  ветер,  не  всплакнёт  сова.
И  лишь  Ивана  издали  Маричка
Зовёт  из  света  горнего:  –  Ива-а-а!..