Оясум

Інколи в очікуванні секунди проходять роки, роки тремтячих рук, певної зневіри, опухлих повік, а потім, вона, секунда, настає і триває години, які здаються найкращим, що ти мав, найкращим з того що матимеш потім. І небо вибухає вогнем і цей вогонь, він найважливіший, білий дим охоплює все довкола і натовп стиха, тепліше світять ліхтарі, місяць ближче і твої плечі огортають теплі руки, і нема ані сльозинки, аби зронити від щастя. Нема долі, лише потім, коли секунда закінчується, коли стоїш, а перед тобою довгий-довгий шлях, тільки тоді розумієш, що все це потрібне не для того, аби боротись, навпаки, це підказка, що вже час відпустити. В мить, коли набереться достатньо сміливості, треба лише згадати, що все це, всі безкінечно неймовірні, ніжні, пристрасні моменти залишаються твоїми і ніхто не владний їх відібрати, це додасть сил більше не чекати секунди, що триватиме лише декілька годин.
Прошепочи собі: "Oyasumi"...