Якби тиша уміла послухати -
Я б навчила її мовчати.
Якби голос зумів би замовкнути -
Наказала б йому кричати .
Щастя миті наповнені милістю,-
Тихо крокують чим ближче - тим далі .
Запах ,прониклий ,сміливою зрілістю ,
Ніби маскує думки із печалі .
Мирно з’їдає чекання обличчя ,
Самотньо сидівши зорею нічною ,
В ньому зникають думки мої,і відчай,
Зрівнюють запах нестерпний з тугою.
Вічною милістю буде чекання,
Щирості думки безмежний протяг ,
З часом зникатиме звичка кохання ,
Що носить фарб яскравих одяг .
***
© Copyright: Римма Гапончук, 2014
Свидетельство о публикации №114010901201
Свидетельство о публикации №114010901201
Рецензии