* * *
Долоні твої шелестять “Не прощай!”
А голос карає: “Пробач. Не кохаю”.
Моїх щиропристрастей зоряний край
Тебе ще тримає й уже не тримає.
Натягнуті усмішки, знаки питань
Повисли в повітрі буфету “Кампоту”.
Я ще не знайшла, де перейдена грань
Твого геть від мене навік повороту.
А скрипки вже плачуть: виставі кінець.
Чекаючи смерті, здригаються мрії.
І ти простягаєш терновий вінець:
Розп'ято вмирає остання надія.
Долонi твоi шелестять Не прощай!
© Copyright: Мирослава Опанасик Шершень, 2014
Свидетельство о публикации №114010808626
Свидетельство о публикации №114010808626
Рецензии