Верба

Схилилася верба плакуча над водою.
Зелені сльози падають с гілок.
Вона схилилася, пригнічена журбою,
Немов ховає від когось діточок.

А річка миє у тій верби коріння,
Та добавляє сльози до гілок.
І що поробиш,- природнє то творіння,
Коли схиляються верби до річок.

Частісінько сиджу ,улітку під вербою,
Ховаюся у затишний приємний холодок.
Є  чистий папірець і олівець зі мною
Вірша сиджу пишу,міркую поміж строк.

Легенький вітерець тихенько пролітає,
У тої верби гілочки потроху хилита.
Своїм тримтячи листям вона його вітає,
А він шепоче тихо : "Яка ж ти ліпота!"

Дивлюсь, зелена жаба, під вербу підпливає,
Та гучно ось вона пісню заспіва.
Вона своїм квоктанням друзів зазиває,
Та так що  надувається у неї голова.

Сімейство диких качок під гілки запливає,
Подалі від людей діток своїх хова.
Їм дівчинка з моста, зернятко кидає
І утиця ,тримтячи, поїсти виплива.

Та літній день кінчається і сонце вже сідає.
І починає жалити кусюча комашня.
Зібрався я ...  і слізно верба проводжає,
Така у неї доля,плакати щодня.
Сосєдка О.Д.     19.08.2013р.