Сорока-бiлобока

Жила була Сорока,
Сорока - білобока.
Дарма, що не вродлива:
З дитинства косоока –

Про те не переймалась:
Не вік в дівках сидіти,
І напросто старалась
Заради себе жити.

Здолала оковита,
Гульванила, курила
Та різні неподобства
Про інших говорила.

Кістки літала мила:
На те у неї й крила!
І діток не кормила,
І каші не варила.
               
Щось бачила, десь чула –
Як тісто замісила,
Плітки – вантаж не тяжкий:
Щоденно розносила.

Бувало, що такого
Накрутить і намісить…
Та на невдаху того
Так ярлика й повісить.

Що зробиш – балакуча
Й назойлива, як муха.
Розмовниця блискуча –
У кожного ж є вуха!

В чужому оці, кажуть:
Соломинку помітиш,
В своїх – бревна не видно,
Хоч ліхтарем посвітиш.

Потроху так збирала
На кожного досьє,
А ложку дьогтю мала:
Хоч як, а пляма є!

Й якщо не запідозриш
Неправди у розмові,
То висновок – живеш ти
Не в лісі, а в дурдомі.

             * * *

Перепочити якось
Сорока зупинилась
І на краю болота
Зненацька опинилась.               

На гілці примостилась
Сухій доволі зручно,
Довкола подивилась
Й прицілилася влучно:

Куйовдився в багнюці
По вуха Бегемот.   
І треба ж цій падлюці,
Тільки роззявив рот,

До нього причепитись,
Сміючись у рукав:
«Так можна і втопитись,
Коли ти позіхав!

Або роздерти рота.
Нещастя не минеш,
Не вилізши з болота.
Ти ним вже навіть тхнеш!

І взагалі, сидіти
В болоті день і ніч,
Коли з тобою діти
І жінка?! В чому річ?

Невже тобі не нудно?
Я б з глузду вже зійшла!
Чим жити так паскудно –
Світ за очі б пішла!

Не знаєш чим зайнятись – 
Давай допоможу:
По лісу прогулятись,
І з ким я підкажу.

Бо, дякувати богу,
Живу не абияк.
Проте, за допомогу
Розкажеш що і як».

У очі зазирнула…
Ні, зачіпка слабка!
Тут відповідь почула.
Вона була така:

«І що ти за тварина?
Так до вподоби бруд?!
Чіпляєшся, як глина,
Хай в лісі, а то й тут!

Яке тобі вже діло,
Хто де і чим живе?
Невже так закортіло
Вхопити за живе?

А не пішла б ти в лазню
На замість куражу?
Бо я тобі як блазню
Прямісінько скажу:

Базікаєш ти складно,
Та не цікаво, знай.
Ну, а якщо докладно –
Ти всіх дістала вкрай!

Лети заради бога
Ти нашого Хреста!
Поки ще цілі ноги,
І бережи хвоста!»

Сорока аж зомліла:
«Ну, знаєш, ти і хам!
Одежа в тебе біла?!
Так я твоїм гріхам

Вкажу зелене світло!
Запам’ятай, ти – жмур!
Сподобалось повидло?
Очей лише зажмур!

Тільки-но знаєш жерти
Та пузо набивати!
Так ось, якщо відверто –
Таких би повбивати!

Чи для дітей є міра?
А жіночка – лахудра?!
Товстуха товстошкіра!
Хоча би трохи схудла!»

«О-о-й!» – Бегемот у шоці,
Від цього звіром станеш.
Та верх на тому боці:
До неї не дістанеш?!

За що йому ці муки?
Аж стало зле від крику.
Узяв кусок багнюки
І зарядив їй в пику.

Та так, що заліпило
Не тільки дзьоб, а й крила,
Ще й гілку надломило
Та нею ж і накрило!

З розгону в ту ж багнюку
Так головою й встряла,
Чіпляючи Гадюку,
Що поблизу ниряла.

Гадюка на Сороку
Давно вже зуб точила.
Минулого ще року
Її б за все провчила.

Тій просто пощастило,
Що вчасно відлетіла,
А то би пригостила
Отрутою це тіло.

Тепер же скористатись
Нагодою не гріх:
За наклеп поквитатись,
Додати на горіх!

Тож підповзла швиденько
І вжалила під хвіст
Так, що у тій серденько
Забилося мов лист.

Як вискочить з болота
І лісом навпростець
Під регіт Бегемота,
Узяв би його грець!

А біжучи, молилась:
«Загойтеся дірки!»
Напівжива звалилась,
Коли зійшли зірки.

Отак усіх займати –
Наука буде всім.
Тепер, щоб щось сказати,
Відмірить разів сім.

Та все одно лишилась
Брехухою для всіх.
Від бруду не відмилась
Аж з голови до ніг.

             * * *

Нічого тут не вдієш:
Як тісто не міси –
Яке зерно посієш,
Такий і хліб з’їси!!!


Рецензии