Вiн той, про кого мрiяла з дитинства...

Він той, про кого мріяла з дитинства,
П'янкий, вино мов, зваблював поволі,
І, мабуть, було більшим би злочинством -
Не закохатись в нього легко, мимоволі,
А відпустити десь за край, закривши очі,
І не відчути того дотику до шкіри,
Що, мабуть, кожен відчувати його хоче. 
Мов той музика, що торкався ніжно ліри,
Тебе торкнувся він і враз душа заграла,
Немов струною - так пройшов мороз по тілу,
І спогад лиш про те, як ти вмирала,
Коли не поряд був. Лиш крила злопотіли,
І він десь зник, а ти одна-єдина,
Забута богом тим, що в тілі чоловіка,
І не твоя він, хоч і близька є людина,
Але такий, що буде мало всього віку,
Його схопити щоб, утримати в долонях,
Упасти жадібно в його міцні обійми.
Його жбо серце - льодяний кришталь - холодне,
Його душа, неначе птаха в небі вільна,
А ти роздягнена незнаним тим коханням,
В нерозумінні, чому час не зупинити,
І він тобі своє: "Прощай!", наче в останнє,
Втікає ввечері, щоб вранці знов зустріти ! ! !