Дiвчинка-жебрачка

Все, про що тут написано, —  правда. Приїхала на вокзал   
придбати квитки до Києва (возила дітей на екскурсію).
Там і побачила цю дівчинку. Підізвала до себе, поговорила
з нею. Ось ця розмова і стала темою для вірша.
Цей вірш — один з ранніх творів. 


Вокзал залізничний. Натовп людей.
Вуглинки побачила карих очей,
Волоссячко чорне, ніби смола.
Жариною туга на серце лягла.

Долонькою вгору — дитяча рука. 
Жебрачка-дитина подачку шука.
Їй, просить, подати, і краще — грішми.
Дають... Залишаються люди — людьми.

Спитала дитину: — Чи маєш батьків?
— Так, маю: і маму, і тата, й братів.
— А хто в тебе ще є? — Бабуся і дід.
— Чому ж тоді жебраєш? — Це — на обід.
               

— Хіба в тебе їсти нема чого вдома?
— Нема… Біль в очах її, наче судома.
— Батьки твої знають, що жебраєш ти?   
— Вони забирають все, навіть крихти!

Країні, де жебрають діти — ганьба!
Невже наша  мати-країна  слаба?
Хто винен у цьому, де крайніх шукать?
І хто людське щастя дитині цій дасть?

____________________
11. 04. 2002 рік
Світлина з інтернету