Отак прірвисто пусто, як в рівнинах,
Що поросли камінням й бур'яном,
В моєму тілі духу зовсім густо
Й душа в прикуску із гірким вином.
Щосили вітер рушачи палючу
Пустинну тишу що зніта,
Думки навсібіч котить й котить,
А пустоші краю-кінця нема.
Вони розбиті, як хатина,
Покинута навіки й поколінь
У ній не буде, й по цеглині
Її вже не зібрать до купи ні.
Та є посеред прерії світюче
Тальне криштальне джерело.
І кожен хай, і всяк охочий
Нехай там п'є, щоб смерті не було.
Коли на заході зірветься сонце
І гори полетять як кленові листки,
Мій ум хай воскресять боги пророчі,
Я хочу оживить що не жило віки.
Пусто
© Copyright: Доминик Смех, 2014
Свидетельство о публикации №114010405320
Свидетельство о публикации №114010405320
Рецензии
