В. С. Высоцкий - Я не люблю

Я не люблю фатальної  кончини
Жагою слів утішливо живу
І будь-якої не сприймаю днини
Коли пісень веселих не пишу
Я не люблю, коли товчуться глуми
В захоплення не віру, а іще
Коли чужий мої читає думи
Вглядаючись у лист через плече
Я не люблю, коли наполовину
Або розмова точиться слизька
Я не люблю, коли стріляють в спину
А надто, як вціляють із близька
Я не люблю пліток позірних версій
Іржу сумління, ошуканства гру
Або коли постійно проти шерсті
Або коли наждачкою по склу
Я не люблю, як випинають груди
Хай ліпше вже заюшить серце кров
А ще болить, що слово «честь» забуте
У колі пересудів і обмов
Коли я бачу перебиті крила
Душа моя для співчуття пуста
Я не люблю ні сили, ні безсилля
Ось тільки жаль розп’ятого Христа
Я не люблю, коли боятись мушу
Досадно ще, коли невинних б’ють
Я не люблю, коли влізають в душу
Тим більше,  як у душу ту плюють
Я не люблю манежі і арени
На них мільйон спускають по рублю
І хай життя міняє мізансцени
Ніколи я цього не полюблю


* * *
Я не люблю фатального исхода
От жизни никогда не устаю
Я не люблю любое время года
Когда весёлых песен не пою
Я не люблю открытого цинизма
В восторженность не верю и ещё
Когда чужой мои читает письма
Заглядывая мне через плечо
Я не люблю когда наполовину
Или когда прервали разговор
Я не люблю, когда стреляют в спину
Я также против выстрелов в упор
Я ненавижу сплетни в виде версий
Червей сомненья, почестей иглу
Или когда всё время против шерсти
Или когда железом по стеклу
Я не люблю уверенности сытой
Уж лучше пусть откажут тормоза
Досадно мне, что слово "честь" забыто
И что в чести наветы за глаза
Когда я вижу сломанные крылья
Нет жалости во мне и неспроста
Я не люблю насилье и бессилье
Вот только жаль распятого Христа
Я не люблю себя когда я трушу
Обидно мне, когда невинных бьют
Я не люблю, когда мне лезут в душу
Тем более, когда в неё плюют
Я не люблю манежи и арены
На них мильйон меняют по рублю
Пусть впереди большие перемены
Я это никогда не полюблю