О, як ми вiримо у казку

О , як ми віримо у казку,
Яку співають нам попи
Чекаємо на Божу ласку
І визнаємо: «Ми –раби!»

Створили нас з істот презренних,
Що шастали тут на Землі
Ввели у їхнє тіло гени
І стали Люди (далебі)

Нас вчили золото шукати
І виплавляти із руди
І ще, від щастя завмирати,
Коли дістанемось «жили»

Чверть людства золото складає
Й оберігає повсякчас
І кожен з острахом чекає,
Коли «вони» прийдуть до нас

Прийдуть забрати непотрібний,
Для нас не корисний метал…
Ох, подивуються, що здібний
Земно-людськИй матеріал

Який розвинувся так швидко
І всю планету захопив!
Тепер у Всесвіт зирить зірко
І молить Бога, щоб простив…

Вони, Боги,  прийдуть на Землю
Чинитимуть страшний свій суд
Та не надійтеся даремно,
Що нас з собою заберуть

Лиш золото для них спасіння
Тому й збирають його так -
Істотами, що їм не рівня!
Кидаючи надії знак,

Що душі людські не пропАдуть,
А будуть вічні в небесах
Десь у раю собі осядуть…
Ох, шкода, шкода, неборак….

Можливо «витяг» з генотипу,
Який у нас "боги" візьмуть,
Доставлять на якусь планету
І там ще "людство" розведуть



На нашу планету прилетают пришельцы с планеты Нибиру