крила. світанок ніжний і болючий,
холодний вітер поцілує руки,
і той мороз вже не такий пекучий
за стінами маленької розпуки.
очі. закрию хвилями терпкого чаю,
мине зима і світло огорне планету,
я вже не вірю, не передбачаю
свою смертельну пагубну комету.
ми змарнували стільки часу,
могли б романи написати,
а все ж за мІзерну прикрасу
в якій безчестя забагато.
торкнуся віями щоки,
вони її до смерті залоскочуть,
поява молоденької руки
сльози розлуки знов пророчить.
на майбутн
© Copyright: Марта Пройслер, 2014
Свидетельство о публикации №114010106212
Свидетельство о публикации №114010106212
Рецензии