Глубокие дворы, из которых...

***
Глубокие дворы, из которых ночью - ни слова,
только  яблоки падают в жесткую трАву, пробивая листья.
Женщины в сентябре чуткие, как пальцы слепого,
словно в каждой еще один голос проснулся и поселился,

и теперь окликает  меня, говорит со мною
так что я улыбаюсь от тайной радости:
даже вода в сентябре становится  темною
вспоминая все,что с ней было в августе,

в сентябре дыханье женщины греет,  как камни -
прижимаешь  к горлу, леча простуду,
пробуждается  осенью в женщинах странное  знание -
отыскать в темноте  могут тропку повсюду,

так что даже глухая улица со своими псами,
запертыми  подъездами, ночным трамваем
-  прибежище нам  со всеми  нашими голосами,
прибежище для света, что  в себя  набираем.

Теперь нам сквозь зиму придется пройти  - делаю  выводы -
что  стоит уж  и ждет за городскою  стеною.
Все равно я  буду идти, даже если вас и не выведу,
так что и вы не останавливайтесь, идя за мною.

А всем, кто тут остается в сентябрьских жилищах
цедить время бесстрашно или с опаской,
всем кто тут кропотливо  ищет
свои запахи и свои краски,

всем ряженым  и  ждущим перерожденья,
всем стойким и растерянным под терпкою темнотою.
всем кто в этом городе  любит без усталости и сомненья -
всем теплой зимы и покоя.

Инея вам на крышах, солнца вам на  решетках.
Рожайте веселых детей,
умирайте в своих комнатах  и коридорах.
Горячего вам презрения, про  главное знаний четких.
Бросайте этот чертов город.
Возвращайтесь же в  этот город.

с украинского


***

Глибокі подвір'я, на яких уночі не чути нікого,
лише яблука падають в жостку траву, пробиваючи листя.
Жінки у вересні чутливі, наче пальці сліпого,
наче в кожній із них ще один голос прокинувся і оселився,

і озивається тепер до мене, і говорить зі мною,
пояснює мені речі – таємні та очевидні:
що навіть вода у вересні темною стає і мутною,
пам'ятаючи все, що з нею трапилося у липні;

що у вересні жіноче дихання гріє, ніби каміння,
прикладаєш його до горла, аби спинити застуду,
що в жінок восени прокидається дивне вміння -
бачити в темряві кожну стежку і кожну споруду;

що навіть остання вуличка зі своїми псами,
з брамами зачиненими і нічними трамваями
є прихистком для нас усіх із нашими голосами,
є притулком для світел, які ми в собі тримаємо.

Тепер і нам, думаю я, доведеться пройти крізь зиму,
яка вже стоїть і чекає за міською стіною.
Навіть якщо я вас і не виведу, я все одно ітиму,
тож і ви не спиняйтеся, ідучи за мною.

А всім, хто лишається тут, у своїх вересневих будинках,
чоловікам і жінкам, дітям, старим і пропащим,
всім, хто просіює час в аптеках, школах, на ринках,
всім, хто збирав дбайливо свої кольори і пахощі,

всім ряженим і переродженим, хворим і порятованим,
всім стійким і розгубленим під темрявою терпкою,
всім, хто любить у цьому місті без сумніву та утоми,
всім вам теплої зими і тихого спокою.

Інею вам на дахах, сонця на гратах
Гарячої вам зневаги і знання головного.
Народжуйте веселих дітей.
Помирайте в своїх кімнатах.
Кидайте це чортове місто.
Повертайтеся в нього.