Пiсня про рiдний край

До тебе лину наче птах з країв далеких,
Моя ріднесенька земелько, милий край.
Радію: гучно десь кричать мої лелеки,
І шумом радісно мене стрічає гай.

Тебе я згадую так часто, земле-ненько!
Давно травою поросли мої сліди.
Бажаю срібний спів почути соловейка,
Побачить хочу, як цвітуть твої сади.

Летять роки, і дні спливають без упину,
Обов’язково до домівки повернусь.
Я підійду і обійму бузок, калину,
І до верби старої ніжно пригорнусь.

Давно скінчилася весна, минуло літо,
Та знову чую серцю бажані  слова.
Яке  то щастя й насолода в світі жити,
Яке то щастя – юність в гості зазива.

Пройдусь  я вранці по стежині до джерельця,
Нап’юсь цілющої, холодної води,
А в грудях дуже калатає-б'ється серце:
Згадався час, коли приходила сюди.

Щось різонуло по живому наче лезом,
У душу вкралася непрохана журба:
Як і колись, стоять зажурені берези,
Як і раніш, стоїть заплакана верба.

Січень. 2012 рік
Світлина з інету