Вздовж мокрих вулиць вітер світлом блима.
Порожня площа.
Зупинився світ,
І дивиться на сяєво ялинок,
Лиш мертве листя тихо шелестить...
По світлих пасмах неба пробіжить
Жовтава місяцЕва половина.
Нежданна туга, крізь тебе, пролине,
І раптом стихне. Десь петарда гримне.
Останній ранок. Закінчився рік.
Душа моя, як я тебе покину,
Та і куди подітися мені,
Коли у снах ми поряд знову дивно,
Коли зникають в безвісті часи ?
Ні, то не жаль,
що боляче нахлинув,
То ще не смерть,
коли отак болить!
31
© Copyright: Борис Смыковский, 2013
Свидетельство о публикации №113123001034
Свидетельство о публикации №113123001034
Рецензии
Знайоме відчуття отої туги, що полонить душу.
Глибокий пронизливий вірш.
Давно не була на Вашій сторінці і зараз за те себе картаю
Дуже гарні у Вас, Борисе вірші
З теплом та повагою,
Богдана Синюк 11.02.2014 11:19 • Заявить о нарушении
Глибокий пронизливий вірш.
Давно не була на Вашій сторінці і зараз за те себе картаю
Дуже гарні у Вас, Борисе вірші
З теплом та повагою,
Богдана Синюк 11.02.2014 11:19 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.