17 Мина Мазайло вчора i сьогоднi

Уже не перше в нас століття
Народу всього верховіття
Турбує доля неньки-мови
І чи живе її ще слово.

Олеся ця проблема турбувала,
Їй часу присвятив чимало.
Про це у творах Маланюк писав –
Його дух того часу спонукав.

Питання це порушене і Кулішем –
Він мову захищав від всіх нікчем.
Письменника Мазайло прославляє,
Бо зараз  ті ж проблеми людство має.

У злі роки тридцяті
Всі козаки завзяті
Прагнули мову свою рідну
Перед людьми боронить гідно.

Нарешті неприступна влада
Уже вирішує в нас радо
Державну ввести офіційно
Вкраїнську мову мелодійну.

Вкраїнізація усіх попереду веде –
Процес відродження свідомості іде.
Не всім подобається цей процес,
Але не зупинити їм прогрес.

Мина Мазайло, тітка, Рина,
Навіть його любА дружина
Бажають прізвище змінити,
Бо з цим, ти ба, їм тут не жити.

Мазайло – прізвище недоброзвучне,
Мазєнін – краще і більш влучне.
Забув коріння наш Мазайло –
Це пам’ятати вже є зайвим.

У школі прізвище на регіт брали,
Із ним дівчата не гуляли,
В коханні завжди відмовляли,
На службу Мину не приймали.

Він зрадив навіть власне «я» –
Його підтримала сім’я.
Як змінив прізвище, гадав,
Що іншим він миттєво став.

«Будь- що до власть імущих проштовхатись».
Як це зробить не встиг дізнатись.
Всі сподівання були марні
І не настали дня безхмарні.

Мазєніна звільнили із посади,
Чого змінив він прізвище заради.
Не відхрестився він від долі –
Залишився в бідняцькім колі.

Сьогодні мини поруч з нами:
З плебеїв між багатіями
Бажають швидко опинитись –
Гадають так вони змінитись.

А нині всі мазайли – багачі:
Жеруть їх діти без упину калачі,
А той, хто прізвище лишив,
Цей світ ніскільки не змінив.

Куліша твір усякого навчає –
Миліше України в нас немає.
Не можна про минуле забувати,
Історію повинні пам’ятати.

«Народ, культура, мова – разом», -
Нам заповідано Тарасом.
Державність нашу будемо цінити –
Вкраїнцям стане легше жити.

11.12.2013