Присвячую мамi

Торкнися вічного, святого,
Де живе турбота без межі
Прихились до серця дорогого
Про свої печалі розкажи.

Не сумуй, що павутинкою лягає
Візерунок, зітканий з років
Душа матусі не старіє,а палає
Лагідна,немов пташиний спів.

Мама про життя людське розкаже
І печаль руками розведе
Мама, трохи чарівниця, майже
Спокій й радість в дім твій принесе.

Мудрою порадою поможе
як доленьку мою приборкувать
І із несміливого дівчиська
Впевненою жінкою теж стать.

Почаюємо!А за вікном вже вечір
І годинник на руках додому зве
Промовила:"Вже догорають,доню свічі..."
-матусю,будь завжди!Ніколи не лишай мене.

Вляглася!Аж ніяк не спиться
Виє вітер, наче плаче ніч
Передчуття у серці залишиться,
Що матуся відчуває з неба клич.

На світанку в напівтемряві прихожій
Закричав так гірко телефон
Сусідчин голос, що на стогін схожий
Розірвався громом у вікон.

Навіщо ж ти на небо улітаєш,
Навіщо залишаєш тут мене?
Вірші Ахматової вже не прочитаєш
Матусю,мамо, серденько моє...

Якось вранці матінки усмішку
Побачила в проминцях у вікні:
-Я прилітатиму чарівним птахом,
Не кинула тебе я назавжди!

Виконаю всі твої бажання,
Що загадала дівчиськом при свічі
Поговори зі мною, доню!
Я все чую,тільки не мовчи!

Розкажу матусі про печалі
Біля ікони трохи помовчу.
Якби ж ви,боги,тільки знали,
Як матінку я пригорнуть хочу!