(присвячено Ю. Д.)
Відшуміли дощі, зазираючи спогадом в рану,
Проводжали в тепло, загортали у сум журавлів.
Я ж, здається, не та вже, байдужа, а, все-таки, тану,
Озирнувшись назад і згадавши проміння тих днів.
Десь проходила осінь багряна, втішалась вітрами.
Я - тужила за літом і марила небом ясним.
Загорталась в пальто і ховала обличчя руками.
Облітали сльозами думки, зорепадом рясним.
Я хотіла до тебе. В тебе зорі дихають ніжністю.
В тебе небо не плаче, восени не лякають вітри.
Можна бути собою (а це стало, погодься, рідкістю)
І дивитися в очі, повні спокою і доброти.
І з тобою так легко сміятись і просто мовчати,
Тріпотіти в обіймах із серцем, що рветься з грудей.
Мабуть, варто стрічати таких і важливо втрачати,
Щоб навчитись любити і цінувати людей.
Лiто в тобi
© Copyright: Ковальчук Ульяна, 2013
Свидетельство о публикации №113122301399
Свидетельство о публикации №113122301399
Рецензии
