Голубка и я!

Голубка до мене прилетіла,
І на долоню мою присіла,
Тихо, тихо заплакала, 
Й мило заворкотала.

Їй бідній материнське серце розбили,
Бо підлі люди, пташенят вбили,
А вона через усе місто полетіла,
Бо її душа із дітьми відлетіла,

Стомлена, бідна й нещасна пташка,
Говорила, яка ж її доля материнська важка,
Але зупинилася на мить,
І спитала: "А тебе, що болить?"

А я, їй розказала про свої жалі,
І про те, чому очі мої у печалі,
А серце й думки у вогні,
Й мрій, й надії на дні...

Про усіх тих нещасних людей,
Що живуть у царстві тіней, 
І тягнуть мою душу за собою,
Але я не піддаюсь, і вирвусь на волю!

Вона взмахнула соїми крилами так ніжно, ніжно,
А я зрозуміла, прощати ніколи не пізно,
Навіть коли серце розбите вщент,
Знайди для себе казковий момент,

Можливо ти допоможеш іншій людині,
Або просто подаруєш посмішку дитині,
Але жити маєш лише так,
Неначе ти, вільний, нездоланний птах.