Куди йдемо? Неначе точно в бездну,
Вона вже навіть пащу розкрива.
Ми помремо, лише слова воскреснуть
І з ними чиясь посмішка крива.
Не може буть, щоб так воно і сталось.
В нас пороху – на тридцять лютих війн!
Ми стільки раз з колін вже підіймались,
І стільки ж возрождалися з руїн!
У нас що крок – під ґрунтом попелище,
Прихилиш своє вухо до землі –
Дзвенять мечі і люто кулі свищуть,
І не встигають трави зеленіть!
І кожен день – надія на тщесерце,
Що завтра буде краще, ніж нараз.
Звучать в серцях могутні мегагерци
І це уже не заклик, а наказ!
Тримайся, наша стомлена державо!
Тримай народ свій міцно у руці.
Стоять нащадки князя Ярослава,
Вже час прийшов збирати камінці.
В нас бродить кров воєнна та віками,
Бо ж загартовані за стільки вже сторіч!
Ми за своє поляжемо кістками,
Але не кинемось від страху врізнобіч!
_______________
картинка с инета
Громадянська позицiя
© Copyright: Лала Цукерман, 2013
Свидетельство о публикации №113121810663
Свидетельство о публикации №113121810663
Рецензии
