Присвячено загиблим на пiдводному човнi Курськ

Не забуду чарівний той вечір,
Місячне сяйво вночі
Поклавши руки на плечі,
Про кохання читав вірші.

Ледь чутні хвилі на морі
Шепотіли нам про любов,
Ніщо не казало про горе,
І ми не зустрінемось знов.

Вранці тебе проводжала-
Ти з човна махав рукою,
А доля вже забирала,
Назавжди вінчала з водою.

Не знала, й гадки не мала,
Що навіки втрачала любов
За сльози тобі вибачала
І ми посміхалися знов.

Твій човен-довічний притулок
Накрила хвиля сумна,
Раптом пісню моряцьку почула,
Як сповнена туги вона.

Тепер розумію ту тугу,
Коли знов йду на причал
За сльози що ллються рікою
Благаю, щоб ти вибачав.

Чи чуєш мене, мій коханий
Вночі припливи, хоч у сні,
Подаруй поцілунок останній
Розкажи про долю мені.

Розкажи про страшену ту силу,
Яка відібрала життя,
Найкращих синів звалила
В глибоке морське забуття.

Чим долю свою прогнівили
Найдорожчі, любі мої
Пекельний вогонь не згасили,
Порятунку чому не знайшли?

Відгукнись хоч у сні, я благаю,
Розкажи про пожежу страшну,
Бо все відповіді шукаю,
Хочу знати хоч саму сумну...