Прокидайся Укра но!

Україно моя мила,
Люба моя нене,
Що з тобою коється?
Аж серце болить в мене.

Чим богів ти прогнівила,
За що доля карає?
Чому стільки нелюдів
По землі блукає?

На отій святій землі
Князі що захищали,
Козаки Запорізькі
Майбутнє будували!

Чому люба Україна
Народ твій вимирає?
Чому твої з віку землі
На клапті розривають.

Не спи люба Україно,
Від сну прокидайся,
Розправ крила свої вільні
До людей звертайся!

Спитай, чому тії люди
Нехристи в столиці,
Хочуть рідну свою землю,
Країну загубити.

Прокидайся Україно!
Врозуми небогів,
Хай придуть до тями,
Поможіть ім Боги!

Хай подивляться очима
виборців нещасних
Чи так можна далі жити
Дітей плекати власних.

Хай поглянуть в очі старців
Злиднів сідовласих,
Вмираючих без ліків
у дітей нещасних.

Хай почують отой стогін
людоньок робочих,
Та скоріш отямляться
Щоб сором стиснув очі!

Хай почнуть з народом разом
Рішення приймати,
Та життя щасливіше
В країні будувати!

Щоб було по совісті:
Закони всі без вади,
щоб не було грабіжників
У всіх гілках влади!

І тоді всміхнуться боги
Любій Україні,
Розквітне білим килимом
Червоная калина!

Зіркою надія
В очах людських засяє
Що керівництво обране
Про людей подбає!

Грабіжників до суду,
Хай влада їх карає,
Іншого шляху
До добра немає.

А старці сідовласі
Стануть ще мудріші,
Онучат навчатимуть
у вечірній тиші.

Навчатимуть, як вільную
Країну будувати
Дбати самостійно,
Ніде не позичати!