Казка

 
                ( Вітусі)
У весняному, квітучому лузі,
Птах чарівний на світанку літав.
Квітку, неймовірної краси,
Серед  квітів  пильно виглядав.

Облітав наймальовничіші сади,
Найквітучіші поля й луги,
Гарні квіти всі – ну ,як одна,
Ну а де ж та Квітка неземна?

Аж ген, недалечко у тиші ланів,
Де пісню струмочок свою дзюркотів,
Де вітер п’янів  духмяністю трав -
Отам диво-квітку птах розшукав!
 
Ніжна, тендітна, мов крапля роси,
Форми чарівної її пелюстки.
Трунок казковий весь лан полонив.
Очі відвести не вистачить сил.

Звеселився птах, що не дарма блукав,
І все ж таки він диво-квітку відшукав.
Приніс до вікна нам травневого ранку.
І чари з крил скинув того ж світанку.

Перетворилась Квіточка у мале дівчатко,
Краси небувалої було янголятко.
Любувались вродою  дівча чарівного,
Пестили ,співали їй, вмивали росою.

У любові й ніжності Квітку ту ростили,
І на радість й щастя світу подарили.
Хочу таємницю я нині розказати,
Що тепер ту Квіточку - Віточкою звати.