Міста чужого, без назви, куди мене ніччю носило,
Дивилось обличчя із водного люстра калюж,
Приземлившись під ранок… як зазвичай, знімала крила…
Мостилася поруч… і на тіло твоє з моїх вій обсипалася туш.
Ти у снах своїх, знаю, не можеш бути незрячим,
І мене, занечулену дотиком, ледве живу,
Понад прірвою ніс і було так хвилююче лячно,
Бо ж не знати, чи довго у леті пробудеш отак наяву .
Потім кроки лічила, ті, що міряли стрілки–солдати,
Доки сонце мене замурує у вічність смоли бурштину,
На пласкатому диску його вибухали секунди розплати,
Розриваючи досвітком ніч... божевілля лишаючи сну.
Мiста чужого... без назви
© Copyright: Фиолетта, 2013
Свидетельство о публикации №113121200365
Свидетельство о публикации №113121200365
Рецензии