Раскрасить мир? или... укр

РОЗМАЛЮВАТИ СВІТ, ЧИ…?               
(Візит до психолога)
               
                "Я к нему поднимусь в небо,
                Я за ним упаду в пропасть,
                Я за ним, извини, - гордость,
                Я за ним одним, я к нему одному."
                Ирина Дубцова «О нем»


-Доброго дня! Сідайте, будь ласка! Кави?
-Ні, дякую. Склянку води, якщо можна.
-Звичайно! Ось хустинки, якщо треба. Вам зручно на канапі? Ну, розказуйте, з чим ви прийшли? Почекайте! Вас не бентежить, що я така молода?
-Ні. Зовсім ні. Ви ж заміжня. Розбираєте сімейні проблеми. Отже, зможете щось підказати. Ви тільки не перебивайте мене, доки я не закінчу. Згода?

Я заміжня більше 20 років. Син одружився і тепер живе окремо. І після весілля чоловік раптом заявив, що пора нам налагоджувати мости. А то якось тихо в домі… А мені вже не треба, розумієте? Мені уже і так добре. Спокійно. Я створила свій, віртуальний світ, і живу там. Пишу вірші (такому собі віртуальному ідеалу). Спілкуюся з творчими людьми. Дуже теплі спілкування! Ми потрібні одне одному, щоб не мерзнути. Не хочу думати тверезо. Не хочу повертатися в реальність.

Ні, не те, що я днями сиджу в інеті! Я працюю. Ходжу в гості до подруги. Рідко – на концерти, в кіно, або просто гуляю по місту. Одна чи з нею. Ось тільки вихідні, коли немає куди піти… Чоловік з п’ятниці на дачі. А я одна з усією купою хатньої роботи… І з пусткою в квартирі. Але я давно одна. Притерлася. Знаходжу в цьому свою світлу сторону – ніхто не заважає. Не командує, як щось роблю НЕ ТАК. Я ж для нього роблю! Турбуюся, щоб було прибрано-наварено-чисто. Іноді тільки закрадається думка – може, якось неправильно живу?

-А ви чоловікові читаєте свої вірші?
-Читаю окремі. Він недавно теж мені написав. Без рими, правда. Така собі сповідь, яка я невдячна…
-Ось бачите! Він намагається розмовляти з вами мовою, близькою вам! Отже, хоче зрозуміти!
-Знаєте… Я намагалася з ним поговорити. Навіть придумала гру – «обійми мене». Пояснила йому, що мені конче потрібно, коли я зустрічаю його з роботи, щоб він обнімав мене… Хоч на декілька хвилин…
-Цікаво! І що?
-Він пам’ятав про моє прохання. Цілих 2 тижні…
-Ну, можна ще спробувати декілька технік! Я вам напишу! Ось мої рекомендації! Звичайно, було б краще, якби ви прийшли вдвох!
-Ні. Він не опуститься до цього.

-От дайте мені відповідь на питання «Що повинен зробити ваш чоловік, щоб ви могли кохати його, як раніше? Є такі бажання?»
-...Нічого. Він не може зробити НІЧОГО...
-Так не буває! Подумайте! Почитайте оцю літературу! І фільми оці я вам порекомендую – теж корисно подивитися! Ось побачите – все у вас буде добре! Ви ж обоє цього хочете!
-Дякую. Час вичерпано. Я піду.
-Приходьте з результатами! Будь-якими. Розберемося.
-Ще раз – дякую.

Даремно я приходила… Нічого нового вона мені не сказала. Все це я читала в книгах по психології. І фільми ці уже дивилася. А техніки – так, можна спробувати. Але навіщо? Осінь. Дерева пожовкли, почали втрачати свої зелені шати... А я зараз візьму балончик із фарбою, і почну підфарбовувати кожен листочок. Старанно, як школярка. З усмішкою. З радістю. З сяючими очима. Гарне деревце! Зелене! Але несправжнє. Не лежить душа. Не тягнеться серце. Не переживає. Не літає. Не болить. Тоді навіщо?