Я i ти

Коли в київській львівській кав’ярні
Я шукатиму смак Батьківщини,
Ти в солідній приватній лікарні
Готуватимеш тіло людини.

Я напружу голоднії мізки,
Щоб здобути хоч крихту сюжету.
Ти ж упевнено, вправно і швидко
Візьмеш шприц, препарат із кювети.

Я заплющу натомлені очі,
Ледь почувши прибій Океану.
Ти розріжеш живіт парубочий,
Наче лікар - герой серіалу.

Я ковтатиму жадібно звуки,
Наодинці залишусь в кав’ярні.
А твої доленоснії руки
Рятуватимуть душу примарну.

Раптом стихнуть коханії хвилі…
Підійму я повіки – і морок
Нас обох, засліпивши, накриє
Й донесе голосів людських ворох.

Коли в київській львівській кав’ярні
Дала іскру електромережа,
Ти закінчив свій виступ в лікарні
З інцидентом посеред манежу.

Ти мовчав… Хоча знаю – нестерпно.
Рукави у сорочки спустив.
Я прибігла запізно… Даремно?
Обійнявши, свій біль відпустив.

Ти посивієш в зрілості, в сорок;
Я страждатиму через тло.
Ми кохатимем ніжно крізь морок…
Ми кохатимемо всім на зло.


(28.05.2013)