Медитацiя. Харкiв 2011

…і повітря осіннє терпкого диму повне. Звідки у тата взялася оця бронзова, без вушка – хтозна. На лицьовій стороні зображений орел, скіпетр що тримає та державу, на зворотній, по колу, напис: «За усмиреніе польскаго мятежа», і, в центрі поля, роки: 1863–1864. Саме це тире, немов крилатка, накрило мого прапрадіда, польського заколотника, засланого, після придушення, у Харківську губернію, сюди, у цю Слобожанщину, де текли собі молоко й мед із грудей та по грудях жінки в барвистій хустці. Садівники ями копають не надто великі. Ясеня або клена коріння, при пересадці, набуває новий ґрунт, розгалужується в ньому, вбирає нові соки, майже нові. А іноді починається тихий шепіт, чи то тьмяного листя, чи то крові… Це через смачну мову українську дихає польська естетика, це відлуння бароко, в осінньому повітрі розсіяне, вдихаючи, неможливо не мислити філософськими категоріями. Але що ж ще залишається робити, коли програні всі битви і повсякчас намагаються змінити твій, хіба що екзистенційний, ґрунт, себто депортувати душу на Схід. Тому, хоч якось дотриматися балансу, заходжу на ZAXID.NET – читаю, серед іншого, вірші вічного мандрівника Загаєвського і… кайфую. І було: білі Орел, Вершник і Архангел меч що тримає зустрілися в кав'ярні, в тій самій, де на другому поверсі грає скрипаль.

4.06.2011