Мо село моя весна

Моє село — моя весна,
І юнь моя крилата.
Моя чарована Десна,
На повені багата.

Згадаю той дитинства рай -
Сльозинка так і бризне.
Мій рідний, наймиліший край!
Чого ж серденько тисне?

І сад старий, і цвіт бузку
У  пам’яті зринає.
А вулицю, хоч і грузьку,
Я завжди пам’ятаю.

І сниться все частіше хата
У білопіннім  цвіті.
А на порозі рідна мати -
То найдорожче в світі.

Та хата вікнами блищить
Крізь яблуневе віття.
Метуть сніги, ідуть дощі,
А їй вже півстоліття.

Та хата, де колись жили,
Зробивши перші кроки,
Де безтурботними були
Всі вісімнадцять років.

Вже не обніме  на порозі,
Не привітає ненька,
Татусь  з далекої дороги
Не зустріча раненько.

Батьків немає вже давно,
Земне життя пройшло їх.
Та світить батьківське вікно -
Той світ завжди зі мною.

І хата, вічний оберіг
Дитинства і любові,
Нас кличе із стрімких доріг
Все знову, знову й знову!

           07. 12. 2013