Життя косить журбою,
гнітить, як останнього
на Землі волоцюгу.
Серце рветься на шматки,
не заслуговуючи на такеє пекло,
чому все добреє навкруги смеркло.
Про все дбаю, душу краю,
а на "горіхи перепадає",
смуток крає.
Кажуть, "правди не має на Землі...",
проти цього виразу
"пір,я підіймала",
бо тоді ще обіди
такої не знала,
та й даремно не перепадало.
То ж бо, не цураймося правди,
ми - люди,а не якісь там найди.
Кожен ранок починається
не через півнячий спів,
а тому що на це є
Божий Гнів.
Де, раніше на Землі,
було море - сьогодні суша,
а де була суша, навпаки море,
мінливе Землі нашої поле.
Я, на жаль,"плавати по-життю"
не навчилась, тому мене ця річка
й приголубила, а хто сміливий,
її переплив, той на інший берег
й потрапив.
Життя вчить, то ж бо,
не переступлю більше поріг тої
хати, де лають, за некчемну
людину ся мають.
Життя косить журбою...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2013
Свидетельство о публикации №113120704991
Свидетельство о публикации №113120704991
Рецензии