Вітер колише минуле із фальші.
Ноги ведуть по забутим стежкам.
Вибач, любов не минає.
Вона
Кривдить,
Руйную,
Породжує страх.
Страх,що я колись тебе знову побачу,
Знову відкриюсь і мабудь пробачу.
Знову зварю твій улюбленний чай.
А ти знову підеш.
....ну як зазвичай.
Мої губи німі. Мої очі порожні.
Твої дії сумні, але досить тривожні.
Я не хочу, не хочу тебе повернути...
Але чому..ну чому...
тебе так важко забути???
Чому?
© Copyright: Дарья Шульженко, 2013
Свидетельство о публикации №113120608154
Свидетельство о публикации №113120608154
Рецензии
