Жила-була Украина

Між Карпатськими горами та Донецькими степами,
Від Полісся аж до Крима жила-була  Україна.
Тихесенько- рівнесенько жила-поживала,
Працювала, коли треба, свята святкувала.
Як годиться господині всіх заїжджих,піших,кінних частувала
Всім, чим мала.
Де які із тих прибульців не запрошені були,
Та це їм  не заважало – вони їли і пили.
Після столу захмелівши натякали господині,
Щоб продовжити стосунки деякі інтимні.
Чорні брови господині доверху здіймались,
Променисті карі очі долу опускались.
Здогадайся друже милий, чи то ні, чи  да,
Чи для тебе  буде втіха, а чи то біда.
І непрохана орда татаро-монгольська,
Шведи, турки, шляхта польська
Залицялись і просили, потім домагались,
Після деяких стосунків без штанів остались.
Шароварів і кальсонів уже повна скриня.
Все згодиться в господарстві – знає господиня.
Біле личко, гарне тіло та весела вдача.
Не дають покою й нині усіляким мачо.
Манив німець ковбасою, румун кукурудзою
Мабуть то пропонували стать Євросоюзною.
А з другого боку дядько у лаптях на босу ногу,
По хазяйству натякав оказати допомогу.
Зашарілось лице біле, вуста затремтіли,
Пошли ж Боже розуму, дай хоч трошки сили.
Я своєю стежкою через гай піду.
Я ж така гарнесенька, я не пропаду.


Дмитрієв Сергій Дмитрович

P.S. Вірші мого батька.
 


Рецензии