30. 11. 13

Мені жаль тебе, Україно,
Жаль, що місця собі не знайдеш,
Чому знов падаєш на коліна
Перед чужою користю і фальшю?

Чому з людей твоїх лише жертви
Чужої гри за гроші і владу?
Чому земляк мій мусить померти
За те, що "лідерам" каже правду?

Прошу, подумай, що робиш з собою:
Людьми керує наляканий дурень,
Не вміє він розмовляти з юрбою,
Бо легше кров'ю бруднити руки.

Зніми ярмо зі своєї шиї,
Ми не худоба, а живі люди!
Нічого не винні були Росії,
Й Європі нічого винні не будем.

Почуй же голос свого народу
Той, хто назвав себе президентом,
Ми хочемо вибрати власну дорогу,
А не чекати твоїх аргументів.

Усі втомилися вірити в чесність
І слухати байки про втрачені кошти,
Коли вже слова перетворяться в дійсність?
Чи ти і далі дурити хочеш?

Повір, ми не тільки теперь прозріли,
Ми бачили, але чомусь мовчали,
Про те, що насправді завжди хотіли,
Щоб більше ніхто не знущався над нами.

Тож слухай, почуй українців, плането!
Ми віримо в нас і так завжди буде !
Наш прапор - це поле пшениці і небо,
Наш гімн стук сердець незалежного люду!