Тіло, спечене сонцем,
Неначе степ український.
Хмара пливе за віконцем,
Як птах перед бурею – низько.
Врятує хмара від сонця
Тіло моє, можливо,
Але не від тих, хто плюндрує
Душу мою вразливу.
У часі нехай поступово
Зникає спечене тіло.
Душу ніколи й нікому
Віддати б я не хотіла.
Мою, українську, землю
Не раз вороги топтали.
Зрадливі, так звані, друзі
В душу мені плювали.
Все темне, що в душу попало,
Враз поглинала земля.
Цілителькою мені стала,
То ж з нею любов моя.
Ми, Земле-сестрице, з тобою,
Щоб горя нам не зазнати,
Завжди готові до бою.
Будемо перемагати.
Земля
© Copyright: Юлия Рябенко, 2013
Свидетельство о публикации №113113006746
Свидетельство о публикации №113113006746
Рецензии
