Шон Маклех - Тот, Кто Наблюдает

Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Той, хто зазираje»*
http://www.stihi.ru/2013/07/31/7097

«Прошел я Тропинку Камней и гибельный Лес Шипов, потому что кто-то вложил в мои ноги надежду и страх...»
 (Уильям Батлер Йейтс)

«Когда то давно я прожил несколько дней среди дремучего леса на дне старого ущелья,
окруженного скалами, что были образованы триасовыми известняками. В ущелье были разрушены старинные копанки, шахты, где люди когда-то искали блестящий металл, которые ныне ведут в никуда. Вечно влажные камни поросли мхом и папоротником. Я слушал шум водопада и думал о вечном. И вдруг я написал: ...» (Шон Маклех)


На дне ущелья, среди скал,
Наверное, ещё с времён триаса,
Покоятся в тиши ростки,
Ждут к жизни пробужденья часа…
Какое б ни было зерно,
Не мёртвое и не живое,
Воспрянет к жизни всё равно,
Укрывшись влажным этим слоем…
Но что-то в естестве моём
Сокрыто с тех времён незримо,
Напоминая – испокон…
Всё так изменчиво неумолимо...
Всё... Кроме может быть одной
Размером с сушу и не меньше,
Друидами звалась Кром Кройх -
Громады не было зловещей…
Она сейчас таится в темноте,
Наедине с проклятьем старой шахты,
Что тяжелее переспевших яблок
Грозит земле моей да и судьбе...
Моей земле печальных журавлей,
Густых, как молоко, туманов…
И с душами бесстрастными людей,
И бородатых сумрачных шаманов.
Я водопадом смою все проклятья,
Подставив тело леденящему потоку,
А дух, остывший понемногу,
Я посвящаю восприятью...


________________________________________

* «Той, хто зазираje»
Шон Маклех               
http://www.stihi.ru/2013/07/31/7097

                «Пройшов я Стежину Каменів й погибельний Ліс Шипів,
                Бо хтось вклав у мої ноги надію і страх…»
                (Вільям Батлер Єтс)

Колись давно я прожив кілька днів серед дрімучого лісу на дні давньої ущелини, оточеної скелями, що утворені тріасовими вапняками. В ущелині були зруйновані стародавні копальні, штольні, де люди колись шукали блискучий метал, які нині ведуть у велике Ніщо. Вічно вологі камені поросли мохом і папороттю. Я слухав шум водоспаду і думав про вічне. І раптом написав таке:

На дні тріасової ущелини,
Серед скель,
Де спить споконвічне,
Спить небудиме й невисловлене,
Мислю про паростки,
Що завжди проростуть,
Як тільки зерно –
Не мертве і не живе
Впаде в цей ґрунт
Вічної вологості.
Щось більш давнє
Ніж папороть,
Щось більш невловиме
Ніж думка
Зазирає у моє глибинне єство,
Нагадує, що все тимчасове,
Крім нього – оцього темного
І зловісного,
Якого друїди звали Кром Кройх,
Що ховається
В густій,
Як молоко сліпої вівці темряві
Старої кинутої копальні,
Наодинці з прокляттям,
Яке тяжіє перестиглим яблуком
Над моєю землею
Тужливих журавлів
Та бородатих шаманів.
Віддаю свою плоть
Крижаному водоспаду часу,
Віддаю свій дух
Старому дереву споглядання.

_______________________________________________
© Copyright: Шон Маклех, 2013


Остальные мои переводы Шона Маклеха можно найти здесь:
http://www.stihi.ru/avtor/rubystein&book=6#6
____________________________________________________________


Рецензии