Заплакані знов карі очі,
І парять думки на вітру
І ти не спиш посеред ночі
І проживаєш знов цю гру.
І знову змушена страждати
І знов образу відчуваєш,
Мов серед світу розіп»ята,
Безгрішна, болю смак спиваєш.
І приторні надії грають
Вином в жилах твоїх п»янким,
І тишком – нишком догорає
Омріяне. З смаком терпким.
І безтурботною ти стала
І вже байдуже… А між тим,
Ти свою роль уже зіграла,
В його житті. Розвій цей дим!
Такий сьогодні світ наземний:
Одним – усе, другим – розправа
Одному – проблиск, тобі – темно,
Й невизнання, комусь – лиш слава.
І мусимо ми жити в муках
Не все так просто... це – життя,
Одним – любов… Другим – розлука
Такий наш парадокс буття.
23-25.11.13
***
© Copyright: Романюк Татьяна, 2013
Свидетельство о публикации №113112508655
Свидетельство о публикации №113112508655
Рецензии