ГОЛУБИМ ОЧАМ.
Літаючи в далекому захмар’ї,
Та гублячись у гомінкій юрбі,
Душа шукала в серці очі карі,
А віднайшла небесно-голубі.
Спокійні, не заховані туманом,
Усміхнені промінчики-тепло.
Що знали ви? Кохання чи оману?
Чи осяйне життя у вас було?
Чому все рідше сміх, і більше сльози?
Чому все більше хмарки на блакить?
Іще бринить весна, нема морозів,
Ще молодість у жилах струменить.
Тож усміхніться, променіться, очі.
Залиште лиш у згадках тугу й сум.
Ви осяйні – як мрія дум дівочих.
Як квіти в веселковому саду.
Голубым глазам. укр
© Copyright: Ирина Бондарь Левобережная, 2013
Свидетельство о публикации №113112506232
Свидетельство о публикации №113112506232
Рецензии