Вже по вечорі стемніло.
Місяць, зорі в небі сяють.
Майже все живе заснуло.
Разом з ним і місто спить.
Ти сидиш і не лягаєш.
Мозок бавиться думками.
І покою ти не маєш.
Щось в душі твоїй бринить.
Так, ти знаєш, в чім причина.
Знаєш, що думки займає
Тая милая дівчина,
Що без неї важко жить.
В її очах наче небо,
Що безмежжям затягає.
Завжше дивишся в них любо.
Глибиною полонять.
А волосся пахне в неї,
Наче свіжість в чистім полі.
І ніякі корифеї
Це не зможуть оспівать.
Її тіло, як скульптура,
Що подібних їй немає;
Полонила б і Амура,
Варто тільки забажать.
Коли поряд - шаленієш
Від її чутливих пальців.
А на відстані - дурієш.
Хочеш вічно з нею буть...
Свої очі ти стуляєш,
Бо втомились споглядати;
До постілі ти рушаєш,
І нарешті ляжеш спать.
27.04.2013
(24.06.2013)
(P.R.)
Стемнiло
© Copyright: Петро Рудовский, 2013
Свидетельство о публикации №113112408539
Свидетельство о публикации №113112408539
Рецензии